Рай змінився. Твої сподівання
на корисний, сакральний фінал
задихнулись у мрії останній
про загублених душ карнавал
на мізерному клаптику світу,
що з’явився, буквально, за мить,
і, людиною нині розбитий,
у безодню спокуси летить.
Ти плекав безпорадну надію
на холодне створіння своє,
що любити без драми не вміє,
а кохання, мов крам, продає
за ретельно спланований спокій
у давно не спокійній душі,
що дає безоплатні уроки,
заховавшись в нервові вірші.
А вони, недолугі й безволі,
що так прагли хоч дня для весни,
приповзають, мовчазні і кволі,
до шпаринок святої стіни,
і пакують її папірцями
із відбитками прісних бажань
про стирачку під совісті плями
і альбом колекційних кохань.
Та місцина на згорнутій мапі,
де позначено щастя для тих,
хто на мить випадково потрапив
до полону ілюзій пустих,
вже ніколи не буде відкрита
для прогулянок білих сердець,
що прикрили собою півсвіту,
уриваючи чорту терпець.
Так що... рай мимоволі змінився,
і, можливо, бажай-не-бажай,
Ти у кожному з нас повторився,
щоб створити незайманий рай.