Людмила Юферова. Їду додому
ВЕтров степных неумолчные
стонут органы,
Март рахитичный
с теплом не спешит на порог.
Еду домой...
У дорог ноют рваные раны.
Больно и мне
от глухой аритмии дорог.
Лесопосадок
печально глядят монохромы.
Тянет сухой к небу хворост
ладони с земли.
Грузно присели
убогие чьи-то хоромы.
Серые крыш паруса
тихо долу сползли.
Старый автобус,
как дед ковыляет, с подскоком.
Кашляет словно бульдозер,
ползущий с горы...
Больно от вида безлюдья
и выбитых окон,
бедность с разрухой
надёжно обсели дворы.
Серых полей
к горизонту рядно убегает,
чахлые лесопосадки
при этом не в счёт.
Власти столичные
слухом и духом не знают,
как отбывает здесь карму
простой украинский народ.
Их государство — столица,
другая держава.
Прибыль в мильярды,
веселье, заморский эдем...
Едем домой...
Колдоёбины, лужи, канавы...
Едем, трясёмся
и властных бандитов клянем.
С украинского 04.01.20.
Їду додому
Грають вітрів степових
невгамовні органи,
Березень кволий
тепла ще до нас не приніс.
Їду додому…
Дороги хворіють на рани,
Душу хвилює
тяжка аритмія доріг.
Дивляться в очі
посадок сумні монохроми,
В небі втопили
гілок пересушений хмиз.
Грузько присіли
селянські злиденні хороми,
Сірі вітрила дахів
опустилися вниз.
Гица автобус,
він, певно, дідусик за віком,
Хрипне мотор,
як ото у полях трактори…
Боляче й сумно
від пусток і вибитих вікон,
Злидні й розруха
надійно обсіли двори.
Сірі поля
розбігаються до небокраю,
Схудлі посадки
не створюють їм перешкод.
Влада столична
не зна, як отут відбуває
Карму болючу
простий український народ.
Їхня держава-столиця –
то інша держава,
Статки мільярдні,
розваги, заморський едем…
Їдем додому…
Вибоїни, ями, канави…
Їдем, трясемося…
Владних бандитів клянем.