Жизнь так сурово пишет мною,
так тяжко пишет мною век.
Мечтал – подамся за водою.
И не подался. Не убег.
Вот, повстречалися с бедою
Глаз на глаз. Лишь она и я.
И как поверишь, что тобою
Струится вечности струя.
Зачем та вечность безголоса?
Журчанье выглухло давно.
А где-то мать простоволоса
Или жена – да всё одно.
Недоля нас пожрать успеет
еще до встречи. Что ж, пускай
осталось три шага до смерти,
и вот он, мой желанный край.
Где опадут стихом последним,
щепоткою родной земли
и лучшие мои надежды,
и скорби горькие мои.
Життя так тяжко пише мною,
так тяжко пише мною вік.
Ще мрів — подамся за водою.
І не подався. І не втік.
І ось — зустрілися з бідою
віч-на-віч. Лиш вона і я.
І як повіриш, що тобою
струмує вічна течія.
Пощо та вічність безголоса?
Дзюрчання виглухло давно.
Десь мати жде простоволоса
ачи дружина — все одно.
Недоля встигне нас пожерти
іще до зустрічі. Нехай
уже три чисниці до смерти,
і ось він, пожаданий край.
Де опадуть останнім віршем,
щоптою рідної землі
мої найкращі чи найгірші
і сподівання, і жалі.