Хочется чуда... и каплю вина.
Дни пролетают - пустые перроны.
Черный букет предвечерья -вороны-
городу дарит стези глубина.
Что ж... я свой век оттрубила сполна.
Что ж,свою жизнь по-людски прожила я.
Дни облетают, как пепел с листа-
хочется чуда и каплю вина.
Тянут оковы. Хочется воли.
Где вы мои золотистые дали?
Лето прошло, ноябрь пустозвонит.
Крутит отчаянье в черной спирали.
Снова и снова - опять в никуда.
Вновь Украину ведут на потеху.
Где моих слов прозвучавшее эхо?...
хочется чуда. И каплю вина.
Хочеться чуда і трішки вина.
Дні пролітають, як сірі перони.
Чорний букет надвечір’я — ворони —
місту підносить струнка далина.
Що ж, я свій вік одробила сповна.
Що ж, я свій вік одробила по-людськи.
Дні облітають, як чорні пелюстки.
Хочеться чуда і трішки вина.
Доки ж ці пута, пора і звільнить.
Де ж ви, мої золоті пасторалі?
Літо літає і осінь дзвенить.
Розпач накручує чорні спіралі.
Де ж мого слова хоч би хоч луна?
Знову пішла Україна по колу.
Знову і знову, ще раз у ніколи?!
Хочеться чуда і трішки вина.
© Ліна Костенко