Автор: Людмила ЮФЕРОВА, страница автора http://www.stihi.ru/avtor/lyudayuferova
Перевела с украинского языка Инесса СОКОЛОВА
***
Мне много лет, но я ещё жива,
От прадедов я старенькая хатка…
В мозолях руки, веские слова...
Душа щемит, жизнь помнится не гладкой.
Цветочки, но другие, на окне –
Теперь уже сухая икебана –
Про вечный долг тревожат душу мне,
И… открываю ставни утром рано.
Жду лета, но хозяев нет, а жаль,
Хочу увидеть прадедовских внуков…
Во всех углах сидит одна печаль,
Соча наружу капли тихих звуков.
Я теплая ещё, пока жива,
Неважно, что две комнатки пустые.
Увижу – на завалинке трава,
Тянусь к лечебным тут же не впервые.
Не все долги ещё я отдала –
Идите люди, если негде жить вам!
Во мне есть много солнца и тепла!
Открою двери добрым и приют дам.
---
Оригинал на http://www.stihi.ru/2015/05/25/9463
Я - хатинка у селi
А й справді, я – хатинка у селі…
Стара-старезна прадіда хатина…
У пригоршнях – пекучі мозолі,
Й щемить душа в потоці часоплину.
Стоять ще й досі квіти на вікні –
Скоріше, пересохла ікебана.
І вічний борг бентежиться в мені
І ставні відчиняє світлу рано.
Живу й чекаю літа й господинь,
І добру сотню прадідів і внуків…
Та тільки сум з давно порожніх скринь
Сочиться, наче краплі тихих звуків.
А я ще й досі тепла і жива,
Байдуже, що кімнатки дві порожні.
Коли ж на призьбу всядеться трава,
Кладу на серце ліки – подорожник.
Я ще усі борги не віддала –
Заходьте, люди, як нема де жити!
В мені ще стільки сонця і тепла!
І двері для усіх мої відкриті!