Не життя - а кара божа
У поборників моралі,
Вміють серце розтривожить -
На життєвім карнавалі.
Як же хочеться радіти,
В безтурботнім забутті -
Алкоголем серце гріти
І ховатись в конфеті.
Веселитись аж до смерті,
Позбуваючись від уз,
В непосильній круговерті
Втратить голову і глузд.
Кожен день звірять кохання,
Від якого серце терпне,
Пристрасть, похіть і зітхання,
І привязаність нестерпну.
Відчуття включить на повну,
Аби врешті щось відчути,
Вгамувати невгамовне -
Напоїти спраглу сутність.
Підсолити, підперчити -
І підсісти на наркотик,
Невгамовно знову жити,
І життя сприймать на дотик.
Але ж ні - тривога стука,
З нею в двері співчутливці,
Не життя - а справжня мука
Чути докір многолиций.
Розуміючі й ласкаві
Повні благості й благання,
Відійти від справ лукавих,
Просять вперше і востаннє.
Їх позбутися нарешті -
Хочеться й закрити двері,
Щоб залишитись у треші, -
Серед дикої містерії.
Зовні вивісить табличку -
Зайнятий і справ багато.
Праведних, що блага зичать,
Прошу серце не чіпати.