Незчулася, як звикла до мовчанки.
В обіймах тиші – не пручаюсь навіть.
Так невблаганно швидко дні минають:
Суцільна хмарність, сутінки-світанки...
В облозі цій, одноманітно сірій,
Втрачаю відчуття смаку, неначе.
Ох, січень, січень... Ти жебрак, юначе.
Твій білий колір теж майнув у вирій?
А ми подібні, знаєш? Мабуть, чуєш.
Невиразно щемить-болить у скронях -
Там є всього, але не для сторонніх.
Гірка, тягуча, неїстівна суміш.
Життя – коктейль не для тендітних, знаю.
А час лихий - таки потужний міксер.
Думки - і ті розсипались, як бісер.
Минеться все. Але ж і я – минаю.