Лина Костенко
Ты вновь пришла печальной, моя муза.
Не бойся, я не покладаю рук.
Плывёт над миром осень, как медуза,
И листья мокрые - предвестники разлук.
А ты пришла в тех стареньких сандаликах,
И плащик такой легкий на плечах.
О, как ты шла в такую даль издАлека
По серым дням и темным тем ночам?
Ты где была? Иль в Космосе, иль в Спарте?
Каким векам светила в черной мгле?
И по какой, невидимой всем карте
Находишь ты поэтов на Земле?
Ты им диктуешь судьбы, не поэмы.
Твоё чело достойно и светло.
Ведь есть и лучше, и счастливее поэты…
Благодарю за то, что пишется легко…
Январь, 2020г.
Оригінал:
Ти знов прийшла, печальна моя музо.
Не бійся, я не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
І мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
Твій плащик ледь прип*ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
Така одна-однісенька вночі!
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Яким вікам світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
Знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю. А не вірші.
Твоє чоло шляхетне і ясне.
Поети ж є і кращі, й щасливіші.
Спасибі, що ти вибрала мене.