Л. Костенко. Пейзаж из памяти... с украинского

Лариса Геращенко
Лина Костенко

Чуть-чуть притронусь к слову акварелью -
Утро увядшее и тишина, и парапет.
Из дальнего кленового туннеля
Выходит Рыльский, будто силуэт.

Резьба по небу - дерево червлено.
Я тоже из тумана маревом приду.
Посмотрит на меня он грустно-удивлённо:
Кто я такая и зачем я так смотрю?…

А я смотрю… Волнуюсь лишь немного…
И… разошлись мы… Только силуэт…
И больше ничего… Столкнулись две эпохи:
Девчонка глупая и старенький поэт.

Кружит листва… Наших шагов не слышно.
Пейзаж, который рисовал Всевышний…
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Январь, 2020.


Оригінал:
~~~~~~~~~~~~~

Ледь-ледь торкаю слово аквареллю-
Прив*ялий ранок, тиша, парапет..
З кленового туманного тунелю
Виходить Рильський, майже силует.
Різьба по небу - дерево червлене.
Я теж з туману обрисом з*явлюсь.
Він сумно-сумно дивиться на мене,-
Хто я така, чого я так дивлюсь.
А я дивлюся… Я хвилююсь трохи…
І розминулись. Тільки силует.
Оце і все. Зустрілись дві епохи.
Дурне дівчатко і старий поет.
Кружляє листя і нечутно кроків.

Пейзаж, котрому років, років, років…