И слов уж нет, осталась только боль,
И бьётся у виска натужно жилка…
И мыслей мутно – солона страшилка…
На сердце и в устах – прогоркла соль.
Нет песни – видно, не поёт тоска,
Душа молчит – подавлена и квёла,
Неправда правду силой оборола –
Гудит, шипит столикая толпа.
Как ноют красно – чёрные цвета!
Болят под вечер, стынут утром рано.
Душа сочится, будто кровью рана,
С небес рушник спадает неспроста.
И кажется, сгорает жизнь, коптя,
Стекает воском, жгучею слезою!
Так что же нынче делать мне с собою?!
И Бог ответил: «Плакать, как дитя ...»
20.01.2020
============================
Нема вже слiв
Людмила Юферова
Нема вже слів, лишився тільки біль,
Високим тиском бухкає у скроні…
Які думки приглушено-солоні…
І на вустах, і в серці – згіркла сіль.
Немає пісні – не співає сум,
Душа стає пригнічена і квола,
Неправда правду силою зборола –
Гуде, сичить людський столикий тлум.
Болять червоно-чорні кольори.
О, як болять і звечора, і рано!
Душа сочиться крізь криваві рани,
І пада небо рушником згори.
Здається, що згора саме життя,
Стіка, як віск, пекучою сльозою!
То що ж мені робити із собою?!
Аж Бог озвався: «Плакать, як дитя…»
http://www.stihi.ru/2020/01/19/614