Природа оступилась, вот беда –
То ли зима, толь осень бездорожная.
В степи исчезли краски навсегда,
Ветра завыли злобные, тревожные.
И стали дни, короткие, как тень,
Снуют, как будто серые отшельники,
Уныло шепчут вербы целый день –
Печали злой зачинщики – подельники.
Совсем раскисли тропки до реки,
Растоптаны дырявыми галошами.
Печаль – на расстоянии руки,
Здесь люди перестали быть хорошими.
По сто проблем зажали в кулаках
И стали все степными вурдалаками,
По опустевшим сёлам бродит страх,
Недобрыми запугивая знаками.
Лишь кое-где вздыхает дымоход,
Лежат в овражках свалки - паралитики.
Как холодно в селе средь непогод,
Как далеко от мира и политики.
20.02.2020
=====================
Як холодно в селi
Людмила Юферова
Спіткнулася природа не на жарт –
Чи то зима, чи роздоріжжя осені.
В цю пору у степу замало фарб,
Гудуть вітри сердиті, набурмосені.
І дні стають короткі, наче тінь,
Снують по селах сірі, як відлюдники.
Як тоскно від вербових шепотінь –
Вони жури людської вперті збудники.
Розгасли до криниці стежечки,
Розтоптані дірявими калошами.
Тут ходить сум на відстані руки,
Тут люди перестали буть хорошими.
По сто проблем затисли в кулаках
І стали степовими вовкулаками,
В напівпорожніх селах бродить страх,
Недобрими залякуючи знаками.
Лиш де-не-де зітхають димарі,
І ріжуть очі у ярочку смітники.
Як холодно в селі о цій порі,
Далекому від світу й від політики.
http://www.stihi.ru/2020/01/19/621