Живучи десь, там, у мріях своїх,
Випадково я побачив її:
Просто, легко, ніби небосхил твій,
Ти збирала з неба зорі для мрій.
Вдячний погляд твоїх чорних очей,
Ніби правди, ніби в душу дверей.
Як посміла ти розумною буть?
Крізь майбутнє про мене не забудь!
Серед чорних і безжалісних схем
Дотик ніжний в спогадах ми знайдем.
Знаю, чари твої не на завжди,
І не треба, хоча б зараз зажди!
Я бажаю, хай тобі пощастить –
Зможу файно я без тебе прожить.
Чую, зміни вітерець завива
Час прощатись, пам'ятай же слова!
Вбиваєш поглядом, підносиш до небес.
Чи здогадаєшся, як я люблю тебе?
Хто може знати, чи зустрінемось колись?
Хоча б на мить ти мені просто посміхнись!
жовтень 2014