Як сумно, що серденько скніє,
Воно ж бо живе в моїх віршах.
Сприймати не всяк їх уміє,
Кепкують: "Писали і... гірше".
Доладно скропив татуажем,
Та пестив строфу, мов кохану,
У дзеркалі дивних зображень,
Я думку сховав між рядками.
А зараз у смутку гадаю:
"Кому це потрібно, навіщо?
Хоча б... розуміння жадаю"...
Та... марно: в "корзині" вже вірші.