Алея кладовища… Йдуть дівчата.
В хустині чорній одна… іде повз грати
До жінки: — Поминайте хлопця-друга.
А на лиці її страшенна туга.
Минуло сорок днів. Сьогодні — сорок.
Життя юнацьке обірвав осколок.
Немає сліз. Сухі, червоні очі
Все виплакали за ці дні і ночі…
Заплакала та жінка замість неї,
А на могилі квіти: айстри та лілеї.
В землі — чийсь син. Це місце знає мати.
Свого — не пощастило поховати…
Зник безвісти у цій війні проклятій
Син другий... Тож тепер їй горювати:
Нема синів, ні невісток, ні внуків.
Над хатою літають чорні круки…
Вже сива… Рветься серденько від болю.
Хіба таку собі хотіла долю?
І як спинити цю війну трикляту?
І хто її догляне сиву матір?
Стоять пліч-о-пліч дівчина і жінка,
Їх доленьки звела одна стежинка…
15. 01. 2020 рік
Світлина з інтернету