А таксист був – хлопчина зовсім –
так усміхнено-молодий.
Він привіз на капоті осінь
і спитав мене: «Як завжди?
За коханою? По маршруту?»
Мій усміхнений і не знав,
що кохання червону руту
я – вже вічність – як поховав.
На капоті тремтіло листя.
Я сказав: «Повернім ось тут».
На дорозі моїй тернистій
хлопчик легко змінив маршрут.
Я йому не сказав ні слова
про моє особисте, ні,
хоч змінила маршрут любові
осінь хлопчику і мені.
На капоті дощ знову плаче –
так завжди восени і є...
Я сказав: «Усміхнись, юначе».
І навіщо йому моє...