Лина Костенко- украинская поэтесса
Давным-давно, в году каком-то шестисотом,
Когда носили шпаги на боку,
Когда еще не рассуждали «о высоком»
И веселили казнями толпу,
и на кострищах ведьм сжигали при народе
в том, небольшом местечке- в Вышогроде,
Девчушка малая перед судом предстала…
Ребенка- Аннушку,- лишь десять ей годков,
За руку приволок сосед рассвирепевший.
Судье на стол он бросил несколько листков,
Когда-то с дерева слетевшие неспешно.
Лежали на столе неоспоримым фактом
И тихо шелестели на сукне.
Солнце осеннее, как-будто артефактом,
Стояло в ветках клена на окне.
И в тишине сказал сосед – всем было слышно:
-К вам, господа, её я приволок.
Листва вот эта – то цветные мыши,
И каждая из них – желто-сухой листок.
Сидит она, играется: листочек на листочек,
Вздохнёт над ними – так и побегут!
А у меня ведь дети! Есть и сын и дочка,
Только игрушки их – лежат, а не бегут!
Дети мои нормальны и здоровы,
А эта ведьма сбила их с пути.
Теперь им снятся не дворцы и не хоромы!
Цветные мыши снятся! Господи, спаси!"
Тогда судья в судейской чёрной мантии
Сказал: «А жизнь,- она ведь без гарантии!
И ведьм мы всех караем по закону.
Перекреститесь, господин, на ту икону.
Скажите, уважаемый, суду-
Она домой ли возвращалась чрез трубу?
Иль на метле летала? Сорвала звезду?
Или у вас те мыши грызли сухари
Иль бегали в чулане до зари?»
Сосед сказал, что мыши те какраз
Такой не причиняли шкоды,
И что в хозяйстве у него все хорошо сейчас,
Лишили, мол его, моральной здесь свободы.
Судья спросил: «Они на вас рычат?»
- Нет, не рычат, но яркие, как листья!»
...Дохнул два раза писарь на печать…
Сидела Аннушка тихонько, будто мышка.
Был серым день. И серым был сосед.
И стол был серым. Серы были двери…
Вдруг из каких-то давних, древних лет
Мяукнул цветной кот, перевернув
чернильницу в прыжке пантеры…
Январь, 2020г
*************************************
Оригінал:
Давно, іще в шістсот якомусь році,
Ну, цебто більш як три віки тому,
коли носили шпаги ще при боці
І розважали стратами юрму,
Коли відьом палили при народі,
Коли наук не знали ще ладом,-
Кажу, давно, кажу, у Вишогроді
Підсудна Анна стала пред судом.
Було тій Анні, може, десять рочків.
ЇЇ привів розлючений сусід.
Багряне листя, кілька тих листочків,
Останнє листя із кленових віт
Було на стіл покладене, як доказ,
І шаруділо тихо на сукні.
Осіннє сонце, яблуко-недоквас,
стояло в голих кленах у вікні.
І той сусід сказав тоді у тиші:
-Панове судді! Я її привів.
Вона робила… кольорові миші
З оцих ось жовтих і сухих листків.
Ото складе листочок до листочка,
Два рази хукне – так і побіжать.
У мені діти, в мене син і дочки,
У них цяцьки так жужмом не лежать.
Вони були нормальні і здорові,
А ці чаклунка збила їх з пуття.
Вночі їм сняться миші кольорові.
Од тих мишей немає нам життя!
Тоді суддя в судейській чорній мантії
Сказав:
-Життя - це справа без гарантії.
Чаклунок ми караєм по закону.
Перехрестіться, пане, на ікону.
Скажіть суду: вона із димаря
Вночі літала, чи згасила зірку?
Чи вам ті миші згризли сухаря,
А чи прогризли у підлозі нірку?
Сусід сказав, що миші ті якраз
Такої шкоди не чинили зроду,
Що в господарстві наче все гаразд,
А йдеться швидше про моральну шкоду.
Суддя спитав: «Вони на вас гарчать?»
- Та, каже, - ні. Але вони яскраві.-
Два рази писар хукнув на печать.
Сиділа тихо дівчинка на лаві.
Був сірий день, І сірий був сусід.
І сірий стіл. І сірі були двері.
І раптом нявкнув кольоровий кіт.
Залив чорнилом вирок на папері