Там, на Луганщині, в шахтарському краю,
Я народився, там пройшло моє дитинство,
Де вісім років бігав, зовсім я малюк,
Де, з годом, сенс життя мені відкрився.
На терикон я залізав і бачив, як
Серед полів багато інших териконів.
Для мне першою була та висота,
Я звідки бачив все, як на долоні.
У вухах вітер аж свистів, тріпав мій чуб,
А я збирав відбитки листя на породі,
Які росли мильйон років назад тому,
Коли тривали негаразди у природі.
І вся рідня моя живе сьогодні там,
Чоловіки на шахтах тяжко працювали,
Моєму батькові і всім моїм дядькам,
Знайомо це, вони вугілля здобували.
І кожен день вони спускались у забій,
Так ризикуючи життям своїм, здоров'ям,
Та слава Богу, поверталися живі,
А батькові зламала шахта ногу.
Вона під старість на погоду все болить,
До університету кожен день він шкутильгає,
Мій батько сивий, гірником робив колись,
Та вже давно на біофаці викладає.
Моя бабуся в ламповій усе життя
На шахті справно, аж до віку працювала,
Шахтарське світло видавала гірникам,
І їм шахтарські коногонки заряджала.
Пейзаж, луганський – терикони та поля,
Для мене рідний і знайомий аж до болю,
Годує хлібом нас луганська та земля,
Вугілля в надрах, та й дарує простір волю.