Якби ти знав яка є у житті,
Якби міг прочитати біль в очах,
Боюсь лишитися на самоті...
І втрати вічний супроводжується страх
Ранима і невпевнена. Чому??...
Бравада у словах лишень для захисту
Листи у невідомість... А кому?!
Чекала що зійдуть узимку паростки
Коли сміюсь то вже несамовито,
Скажу відверто - не вмію я очима,
І сіяти слова, мов через сито,
І нудить у чужих словах від диму.
Із легкістю вдихаєш світ ясний,
Читаєш коло замкнуте... Миттєво!
Так лячно буть на лаві запасних!
Чи перлом стала вже тепер? Суттєво.
Зігрієш подихом - незримо,
То спопеляєш поглядом байдужим.
Від порожнечі, знаєш, зимно!
Та все як і раніше! Кохаю. Дуже!
© Соловей Катерина
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Когда б ты знал, какая в жизни я
И боль мою сумел прочесть в глазах…
Претит мне одиночества броня:
Утраты вечно донимает страх.
Ранима и не в силе…почему?!..
В словах бравада – как прогноз погоды.
И письма в Неизвестное…Кому?!
Ждала напрасно я зимою всходы.
Когда смеюсь, то неостановимо:
Я не могу глазами лишь, прикрыто.
Просеивать слова, как через сито,
Томиться в гриме, словно в клочьях дыма…
На ясный свет лететь, на зов весны,
Читать бы в круге замкнутом – мгновенно!
Не стать ли перлом мне теперь нетленным?..
– Быть страшно на скамейке запасных!..
Дыханием согреешь ты незримо,
Испепелишь, коль равнодушны очи.
От пустоты, ты знаешь, мне так зимно!..
Но всё, как прежде. Я люблю… и – очень.