Завірюха… За вікнами біло…
Завірюха… За вікнами біло…
Вітер, б’єшся в вікно оголтіло:
То – в тривозі, то – плачеш, шепочеш…
Розповісти про щось мені хочеш?
Що ти плачеш посеред ночі?
Твої білії вісті – пророчі?
Я лиш радість та ніжність чекаю,
Та надію на весну плекаю.
Не сумуй. Буде тихий, знов, ранок,
Та веселий, рожевий світанок;
Буде свіже та радісне сонце,
Що загляне в прозоре віконце.
Подивлюсь, а там – ніжність, та білість,
Божа ласкавість, Божа там милість;
Сніг лежить наче те покривало,
Що на землю з небес ніччю впало.
То ж не плач, не тужи, завірюха,
Вітер, вісті погані – не слухай,
Бо настане світанок рожевий,
Будуть вкриті хустками дерева.
Будуть грудки, як тихії птиці,
А повітря – п’янке з віття глиці…
То передвістя весни, що чекає
Всіх нас, друзі, надії плекає.
Віра Половинко
5.02. 2020р.
м. Київ.