Материнська мова – у душі назавжди,
Пестять, зігрівають мамині слова,
Несемо в душі їх, серцем нанизавши…
Мамина молитва здатна на дива.
Вітер роздуває наших мрій вітрила,
Як птахи у вирій, тягнуться думки.
Мамина турбота укріпляє крила,
Голосом матусі гомонять струмки…
Час минає швидко, ми давно – не діти,
Мами вже немає, тихо у садку,
Та куди не глянеш, ніжність мами світить,
Ніби чути голос десь на моріжку…
Хочеться сказати: «Сядь, рідненька, поруч,
Відпочинь хоч трохи, вже не ті літа…»
Гірко та журливо я дивлюся вгору…
Вже з дерев повільно листя обліта…