Сидить дідусь у парку
І на кобзі грає.
Грає, грає щось своє
Аж серденько крає.
Мабуть думає про те,
Що молодість минула.
А був як кінь вороний
Та доля обминула.
Нема в нього вже нікого
Були ж діти й внуки.
Та покинули старенького
От і грає із скуки.
І не знає бідолаха
Що ж йому ще ждати.
Тому і грає на кобзі
Щоб не сумувати.