ПОЭТА ЛIНЫ КОСТЕНКО
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?! —
такі вже рідні і такі чужі.
Ця казка днів — вона була недовгою.
Цей світлий сон — пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! —
воно лишилось на усе життя.
----------------------------------
Мне очень тяжко, Вас я разлюбила,
Всё отгорело, как кошмарный сон.
Любовь подкралась тихо, как Далила,
А разум спал, доверчивый Самсон.
На белых окнах мёрзнут миражи,
И как мы будем, как теперь мы будем? -
Жить как чужие среди серых будней,
А были ведь родные, ну скажи?
Была недолгой сказка, век такой...
Не возвратить тех светлых снов с тобой.
И всё же тихое сияние над судьбой
Как нить незримая останется со мной.
перевод 9 февраля 2020