У снах ми гуляємо містом, яке ніколи
не знайдуть у атласах, не зафарбують в колір
сліпих переможців, смердючих, мов формалін.
На шрамах кордонів босоніж собі стоїм.
Вдивляємось в ніч, що намарно гукає місяць,
який по живому зідрали аби повісить,
бо зорі і так на мундирах, а він висів.
Та кажуть воскрес.
В це не вірять живі мерці,
що ходять світами, але уникають світла,
сахаються смерті, що носить осяйну свитку,
та світла панянка засліплює їм приціл.
13/12/2019