Простуватий лицар
(англійська балада. Переказ балади 'The Baffled Knight'.)
Ось їде лицар, ґречний пан,
довкола ласо позирає.
Дівча прямує через лан,
замріяне, собі співає.
«Прекрасна! О, не поспішай! —
відважний рушив враз до бою.
Якби мені належав край,
я б царював удвох з тобою.
Ще можновладців не зборов,
та пристрасть поділити маю:
ми вдвох пізнаємо любов,
інакше просто тут сконаю!»
Коханій намір він відкрив,
в усі усюди подивився.
Як головою не крутив —
належного не бачить місця.
«Якби із паном я дійшла
до батькового дому ладно,
свою любов йому б дала
я на шовкових простирадлах».
Він на коня посадовив
ту дівчину, віз із собою,
і всю дорогу так чинив,
як ніби їхав брат з сестрою.
Її доправив дотемна.
І вдома за надійні мури
мерщій сховалася вона —
лишився за дверима дурник.
«Але ж був наш зелений лан,
високі трави нас вітали.
Ти згаяв мить, хоч був їй пан, —
хіба ж тобі я "ні" казала?
Але ж був наш зелений ліс,
розкішні квіти нас би вкрили.
Та ти мене сюди довіз —
хіба тобі забракло сили?»
Із вірного меча свого
іржу стирає сумно лицар:
«Пропасниця візьми того,
хто раз один повірить жінці!»
Як справжню хто любов зустрів —
з чекання матиме утому.
Кохайтесь хоч серед ланів —
але не зраджуйте потому.