До картини київського художника Івана Степановича Марчука
Як ти довірився коню?
Він весь із ниточок вогню,
зі струн, вони - як тятива!
Жагу ковтаю, мов слова,
коли крізь гриви кольори
на мене дивиться згори.
Збагнула істину просту -
його не втримать на лету!
І лиш відчую - стигне кров,
твоїх картин торкнуся знов.