Над державою нашою привид з сокирою – вершник.
Він містами блукає, в руках – темно-сіре намисто.
І у кожній його намистині – отруйнії шершні
Розноситимуть сім'ям уже конвертовані звістки.
У конвертах у тих заховалися наші страхіття;
Ті конверти до крові і крила, і шкіру нам ріжуть!
Вони світло витягують кожної нашої миті,
Залишають скелет, а на ньому – закльовані вірші.
І складатимуть наші тіла до глибин океану,
А моряк, що нас бачив, подумав: "Життя ж бо бентежне"
Ми зі швидкістю нашою бігли, як дядько Кіану,
Доки наші не вибігли ноги за межі мережі.
Нас по різних боках розкидали нечесані хвилі;
Нас усіх поглинають сумні океанові води!
Так стихія шумить, що скасовують авіа-виліт,
Але марно – ніколи вже нас не позбавлять свободи!
Вовкулаки ж, тим часом, збираються в лісі щотижня,
І у полум'я погляд вдивляється, вже спорожнілий.
Вони п'ють нашу кров з ароматом солодкої вишні,
Обіймаючи мавок – тутешніх лісів старожили.
Вони кинули все проти нас – величезні тайфуни,
Та не можуть позбавити душу зухвалої втечі!
Вже розводять руками розписані каменем руни –
Нас не спинить ніщо – ні цунамі, ні селі, ні смерчі!
Найстрашніша ця формула: смерть порятує від смерти;
Слово ранить, як лезо сталеве, заточене, гостре.
Пам'ятай же про вершника того, що носить конверти;
Пам'ятай же: від рани тебе порятує лиш постріл.
січень 2020