Вернись ко мне, вернись, память моя!
Пускай на сердце ляжет тяжестью
моя земля с смиренной грустью,
зальется трелью горло соловья
в роще ночной. Память, вернись, вернись
из чабреца, из июля зноем.
Пусть яблоки последнего достоя
в розовобокие мои проникнут сны.
Волшебное течение Днепра во сне,
в бреду струится пусть хотя б,
и крикну я. Услышит край меня.
Память моя, вернись, вернись ко мне.
Оригинал:
Василь Стус. Верни до мене, пам'яте моя...
Верни до мене, пам'яте моя!
Нехай на серце ляже ваготою
моя земля з рахманною журбою,
хай сходить співом горло солов'я
в гаю нічному. Пам'яте, верни
із чебреця, із липня жаротою.
Хай яблука останнього достою
в мої червонобокі виснуть сни.
Нехай Дніпра уроча течія
бодай у сні у маячні струмує,
і я гукну. І край мене почує.
Верни до мене, пам'яте моя.