Не кличе... Не торкається руки...
Не промовляє навіть ані слова...
І – з відчуттям присутності легким –
осяює, як втілення любові...
І так щасливо знати, що він є.
І він – щоразу – звичний і не звичний...
Світанок мій – оновлення моє.
І він – як Бог і небо – буде вічно...