*** (стихотворный перевод: Дмитрий Артис)
Наше звёздное небо, горевая пора,
как срезали мы ножиком кожицу бука.
С нами был неумёха один, криворукий,
потешалась над ним детвора.
Собирали мы, ели тот буковый сок,
понимали: голодные только в Колодном,
и под нами в яру пел ручей полноводный,
с лесосек над горами курился дымок.
Вечерами отец кости скармливал псу
и лопаткой точил у колыбы косу,
разрасталась трава – за полгода не скосишь.
Он теперь, опираясь на палку, идёт,
вижу нашего звёздного неба излёт,
и сычи надрываются в буковой роще.
____
*** (стихотворение на украинском: Петро Мидянка)
Наше звіздяне небо, та далека пора,
Як знімали ми ножиком кірку із бучків.
Поміж ними тинявся один з криворучків
І кпила із нього уся дітвора.
Ми збирали, ми їли той буковий сік,
Ми знали: голодні лише у Колодні.
Під нами шуміли звори повноводні
І по горах курились дими з лісосік.
А няньо вечерю носив Бондію-псу
І коло колиби мантачив косу,
Було на все літо отого косіння.
І нині він звором із палицев йде,
І небо не звіздяне,просто бліде,
А в бучках сичів надривне голосіння.