Від Оксани Коваленко
Перший поцілунок Шевченка вийшов трохи гірким через сльози. Рано осиротілий Тарас, малий кріпачок, сховавшись від усіх на пасовиську, жалів себе, почуваючись всіма покинутим на самоті, з самими тільки телятами. І раптом прийшла вона — така сама, як він, мала пастушка…
Оксанка Коваленко була на три роки молодшою від Тараса і мешкала по сусідству. Їхні матері, дивлячись на забави своїх дітей, гадали, що ті колись одружаться. Але дитяча симпатія та підліткова закоханість не переросли у справжнє і глибоке почуття. Забракло часу. 15-річний "козачок" Тарас разом зі своїм паном Енгельгардтом мусів поїхати до Вільна. Розлука була несподівана і довга. Тож про своє перше кохання Тарасові залишалося тільки згадувати в малюнках і віршах.
Тарасе, друже років наших юних!
Веселі очі, чудернацький чуб!
Я не забуду перший поцілунок
І дивний смак хлопчачих Ваших губ.
На Вас чекав митця яскравий світ,
Де все було: і слава, і гоніння.
А я для Вас на тлі минулих літ
Лишилася забав пастуших тінню.
Хай мрій дівочих потаємний зміст
Залишиться таємним і надалі.
Ви дивитесь на мене зверху вниз.
Та навіть Ви його не розгадали.
Від Ганни Закревської
Столичні знайомства відкривали Шевченкові двері на бали та прийоми, які влаштовували в Україні провінційні аристократи.
На одному з таких балів в селі Мойсівці Шевченко познайомився з дружиною відставного полковника Ганною Закревською та племінницею декабриста Рєпніна — княжною Варварою. Виник химерний любовний трикутник, врівноважити який не зумів би найдотепніший "піфагор".
21-річна пані полковникова пробудила у Тарасові чуттєві порухи серця. І коли полковник Закревський запросив молодого художника до свого помістя в Березову Рудку, щоб той намалював портрети його сімейства, Шевченко з охотою погодився. Тарас малював родину Закревських неквапливо, щоб довше бути поруч із "Ганною вродливою", як згодом він назвав свою кохану.
Хто був цієї плітки злісний мовник,
Розголосивши по усіх кутках:
«Вельможна пані, чоловік полковник,
Г раптом з нею... моринський кріпак»?
...Тоді на бал увесь бомонд злетівся.
Дощ за вікном осінній вирував.
Що з того, що він в танці притулився
До мене і в плече поцілував?
Що з того, що зомліла я поволі
Від музики і полум’я свічок?
Що з того, що мені не стало волі
Не скинути з дверей моїх гачок?
Він малював мій профіль неквапливо,
Немов шукав іще когось в мені.
Я оселилась з написом «Вродлива»
Навічно у музеї на стіні.
Була любов - не примхи, не каприз,
Хай що завгодно пліткарі розносять!
Ви дивитесь на мене зверху вниз,
Здивовані, що я люблю Вас досі.
Від Варвари Рєпніної
Ще один тимчасовий притулок у той час Шевченко знайшов у Варвари Рєпніної в містечку Яготині. Княжна ще на згаданому балу загорілася несподіваним коханням до поета і запропонувала йому пожити у своєму помісті. Проте вона була на шість років старшою від Тараса, і той радше сприймав її як свою опікунку, а не коханку. А княжна натомість своїх почуттів не приховувала. Зізнавалася у коханні до Шевченка в листах. Подарувала йому власноруч сплетений шалик. Навзаєм він подарував їй свій автопортрет. У Яготині Тарас прожив десь із півроку, а потім знову повернувся до Петербурга.
Скінчився гостювання дивний час.
Сама собі не відповім словами,
Чи та я, що лише кохала Вас,
Чи ангел, що опікується Вами?
Ви обдарили низкою картин,
Своїм автопортретом світлооким.
Полтавщина. Зелений Яготин.
Півроку щастя. Що таке півроку?
Не знаю, де Ви зараз: чи поблиз,
Чи здалеку доносить кобзу вітер.
Ви дивитесь на мене зверху вниз.
Я ангел Ваш, Ваш відданий хранитель.
Від Каті Піунової
У 1857 році спраглий кохання поет знайшов у Нижньому Новгороді дівчину своїх мрій. 16-річна актрисочка Катя Піунова здавалася йому ідеалом жіночої вроди.
Але молода актриса виявилася несхильною пов’язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, який майже на тридцять років був старшим від неї.
До щастя не дійшли ми, ідучі
Вздовж берега, де стежка в’ється вузька.
Слова зізнання Вашого вночі,
Ніжегородська в суміші з французькою –
Все ні до чого! Генію пера
І пензля, не плекати б Вам химери.
Театр місце, де любов – це гра,
І двоє в ній короткий час партнери.
Поважний вік Ваш, і не він один,
Нас розлучив, нам більше не зустрітись.
О як безжальна юність до сивин!
Їй пізніх почуттів не зрозуміти...
Щовечора виходжу з-за куліс,
Щоб грати перед Вами знов і знову.
Ви дивитесь на мене зверху вниз,
Тепер уже не вірячи ні слову.
Від Лукерії Полусмак - Яковлєвої
Останнім коханням поета була ще одна молода, 19-річна дівчина — Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками. Шевченко накупив їй сукна, капелюшків, туфель, перснів, білизни, сережок з медальйонами, коралів і навіть Євангеліє в білій оправі із золотими краями. Тільки за один день (3 вересня 1860 року) він витратив на презенти понад 180 рублів! Але крутійка не захотіла залишати столичного життя і переїжджати в Україну, щоб жити у селі. Вона покинула поета і вийшла заміж. Лише в 1904 році, по смерті свого чоловіка, Лукерія, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.
До мене щедрим Ви були завжди,
А я платила сміхом Вам колючим.
Що з того, що ходжу тепер сюди,
Де стоїте Ви на Дніпровській кручі?
Що з того, що своїх не крию сліз -
Мого безглуздя вже назад не взяти.
Ви дивитесь на мене зверху вниз,
«Занадто пізно!», - хочете сказати.