Знов випливають роки із мряку.
І шумлять, як ромашковий цвіт.
Нині сниться мені відрада.
Моїй юності перша любов.
Відшуміла юність закатом.
Як підгнивши під вікнами клин.
Пам’ятаю дівчину милу.
За якою нудьгую завжди.
Вона сниться мені, так прозоро.
Мов стоїть біля мене у вісні.
Тільки очі її, я не бачу.
Пелюсткою ніжність укрила вночі.
Та наснилось мені кохання.
Знову страждаю я у вісні.
Захотілось очі її цілувати.
Та тільки прозорість все ж не було.
У вісні був я з тобою.
Коханою назвати не смів.
Серце моє б’ється в тривозі.
Сон відходить подаль.
Щастя роки не тримають.
Бо мене одного оставляють завжди.
Сльози комам в горлянці застрянуть.
Розривається плачем душа.
Не почуть слова кохання.
Тільки зможе стогнуть нутро.
І не мають роки відради.
Гірко плачуть вони вночі.
Запалають роки гнівним жаром.
Бо щастя втрачають вони.
Смутком тривожно заляжуть.
В моїй скорбній, зламаній душі.