Сива художниця снігом малює,
Водить пензлем морози,
Вікнам вона візерунки дарує
Орнаменту синьої рози.
Жінка ця, Королева - Зима,
Сміється, палає, щиро радіє,
Мила очам її біла Земля -
Живе полотно чарівної стихії.
Ліси пробігає, на лижах, на санках,
Чи вітром піднесена вище верби,
Летить сива діва, минаючи замки,
З ключем у руці - закривати скарби.
За ціль вона має - навчити народ
Плекати любов, леліяти ніжність
Пізнати всю розкіш зелених щедрот
Очима оглянувши свіжість
Яскравих квіток, та цвіту проміння,
Плодами багатих дерев,
Теплих річок, гірського каміння,
Що в білій скрині тепер,
Криштальна коробка поглинула світ,
Накрила своєю красою,
Зима вже так грається тисячу літ,
А ми визнаємо її чарівною
Тільки у мить, що приносить жару,
Літом - те вчить нас радіти,
Що скоро життя подарує Зиму,
Щоб знову в снігу подуріти.