Відношусь бережливо я до серця.
Відроджуюсь нестриманістю слів.
Вони лунають спогадами серця.
Шепочуть лагідно в моїй душі.
Жевріють променем прожитого життя.
Тай досі серце гаряче воліє,
з коханням бути разом, назавжди.
А може там, в далекім краї,
є спогад, що бажання має,
зустрітися зі мной.
Дзюрчить веселим небокраєм.
А поміж створок л,єтся червона,
гаряча кров.
Вона лише, мій спогад захистить.
Журбою забренчить в стомлених вустах.
Ах, Боже, дай мені ти спокій!
Полинуть хочу в небо,
співом солов’я.
Бо люди, там знаходять спокій.
Та мабуть, мене зорі захистять.
В небесному просторі почують
співучу ласку солов’я.
Та в серці не оставлять,
пекучі, зажурені слова.