Сьогодні я іду на цвинтар.
Без супроводу. Сам. Один.
Беру живі і скромні квіти.
І трішки в скляночці води.
І ставлю квіточки на мармур.
На мармурі тут квіти скрізь.
Я сліз не литиму – я драму
вже пережив, і годі сліз.
Вони вже квітів не побачать –
всі ті, до кого ми прийшли,
і не побачать, як ми плачем,
які у квітів кольори.
За пам'ятю йдемо на цинтар,
де спогадам нема кінця...
Тому й несем на цвинтар квіти –
плекаєм душі і серця...
На цвинтар йти – душі потреба.
Душа щораз веде сюди –
де квіти дивляться у небо
і мармур грає у воді...