* * *
А нядаўна так шумела
Юнае маё жыццё!
Паглядала я нясмела:
— А дзе ж мудрасць?
Каб знаццё!
Я і сёння углядацца
Прадаўжаю ў вір гадоў.
Нібы сон, прайшло юнацтва,
Ды няма ўсё мудрых слоў.
І аднойчы мне здалося,
Што шапнулі кроны дрэў:
— Быць наіўнаю не бойся,
Горай тым, хто стаў мудрэй.
Вось рабінай пераспелай
Зацяжарыла жыццё,
Покуль я вакол глядзела,
Як наіўнае дзіцё.
Яскай шчасце праляцела,
Дагарае мой касцёр.
А я верыць не хацела:
— Дзе ж наіўнасць?
Каб знаццё!
* * *
Ще недавно гомоніло
Молоде моє життя!
Придивлялася несміло:
— Де ж та Мудрість?
Каб знаття!
І сьогодні придивляюсь,
Вир продовжую років.
Відійшла юнацтва жвавість,
Та не маю мудрих слів.
Тільки раз — почулось дивне,
Дмухнув вітерець з-під хмар:
— Не сумуй, що ти наівна,
Бо у мудрих — свій тягар.
Наче стигла горобина,
Обважніли вже роки…
Я навколо, як дитина,
Не дивлюся залюбки…
Де ти, щастя? Пролетіло…
Трохи жевріє життя…
Вірити я не хотіла:
— Де ж наівність?
Каб знаття!
Переклади Ольги Сафронової з білоруської мови
віршів Ніни Шклярової