И горько… Потому что счастья нет.
Никто не вышьет счастья на сорочке.
И застилает болью белый свет.
В душе грохочет, словно гвозди в бочке.
И горько, что на свете счастья нет,
Хоть в вышиванки души обряжаем.
На дне колодца счастья скрыт секрет.
А как достать – мы этого не знаем.
Душа стихи слагает и сквозь тьму
Глядит вперёд – до рокового часа.
Всем не везёт, наверно, потому,
Что вышиванки – не иконостасы.
Перевод с украинского
Анатолій Мироненко
Іконостаси
І прикро… Бо нікому не щастить
Не вичантувать щастя на сорочці…
І вже болить щоденно й кожну мить,
І гуркотить в душі, як цвяхи в бочці..
І прикро, що нікому не щастить,
Хоч душі в вишиванки ми вдягаєм
Десь щастя те в криничній млі лежить,
А як його дістати ми не знаєм…
І саме тому, скривджена душа,
Складає вірші з простору і часу.
Нікому не щастить проте, на жаль,
Бо вишиванки – не іконостаси!