Так склалося уже –
чотири пори року
на світі живе:
осінь, зима,
літо, весна.
Осінь – чарівниця,
поетична дівиця,
художниця,
з палітрою в руках,
фарби розкидає,
одяг природі міняє.
Всюди ходить сама,
сонцем пригріта,
чи під дощем,
парасолькою скрита.
За нею зима
наступає холодна,
з снігом скрипучим,
з санками дітей,
біла , святкова,
з морозом знайома.
А далі приходить весна,
вся романтична,
легка, духмяна!
Всіх вабить своєю
красою вона,
яскрава, весела
і гомінка.
На зміну весні
літо спішить,
щедре на сонце пекуче,
на різнотрав’я пахуче,
де добре малечі
босими ногами
збігати по кручі,
нестись до ріки,
хлюпатись в ній,
купатись досхочу,
де теплі дощі,
гуляння до ночі,
ніжні вітри,
щебетання пташок,
місяць на небі
і море зірок.