А скажіть, у весни особливий якийсь аромат!
Чи від талих снігів, чи пригрітого сонцем повітря...
Я вдихаю його, бачу як прокидається сад,
Підставляю обличчя назустріч весняному вітру.
І дивлюсь, як усе поступово навкруг ожива,
Після довгого сну гілочки напуваються соком.
А на лузі, кругом, зеленить оксамитом трава,
Там ступити боюсь, первоцвіт розтопчу ненароком.
І чомусь, навесні особливо нам любе життя,
Ми радіємо сонцю, дощу, кожній квітці і травам,
По-новому сприймаємо світ, як маленьке дитя,
І плануєм звершати нові у житті своїм справи.
І тепло, те що в щедрості сонце весняне дає,
Наче в душу вселяється, тихим промінчиком ллється,
Помічаємо - все необхідне в житті у нас є,
Наповняється стиха і миром і спокоєм серце.
О, якби зберегти ці прекрасні в душі почуття!
Не піддатись стихіям, і грізним вітрів не боятись.
Щоб прекрасним та любим здавалось постійно життя,
А єство наповняли надія і віра, і радість.
Знаю, добрий Господь, посилаючи пору весни,
Турбувався про те, щоб у душах вона наступала,
До нового життя щоб могли воскресати вони,
І невір‘я у них, наче сніг навесні розтавало.
Теплий подих її хай про зміст нагадає життя,
Сонця промінь ясний розжене геть печаль і тривогу,
Нас чекає весна в небесах, де святих майбуття!
Поклонімось, від серця, за це милосердному Богу!
~ДЛВ~