Якось сонце, місяць та вітер зібрались у подорож. Місяць був за сонцем уже багато років, але ніяк не погоджувався на так звану подружню любов. Місяць був мрійником і прагнув емоцій. Він вірив, що пристрасть не зникає. «Наївний» - думав вітер. Сонце поблажливо посміхалось. Сонце мало пристрасті доволі. Насправді, цієї пристрасті воно мало так багато, що ніякий місяць самотужки не міг задовольнити це пекельне створіння. Сонце палко кохало місяць, палко кохало небо, палко кохало траву, палко кохало море, палко кохало птахів, палко кохало навіть тебе. Не дивуйся, навіть тебе сонце палко кохало. Ти тоді ще навіть не народився, але сонце вже тебе кохало. Ти зрозумів, сонце палко кохає апріорі. Але місяць єдиний був за сонцем. Такий вже у нього був статус. А хто вигадує ті статуси, я не знаю. Тобто, подружня любов о 19:30, а там собі рости, старій, сій насіння, пери, люляй дітей, викликай безсоння у істеричок…То твоя сугубо індивідуальна справа.
Вітер казав, що кохання не існує взагалі. Йому подобалось охолоджувати гарячі голови, хоча іноді від дмухав так тепло, що навіть дивно було.
Отже, розбещене сонце, ревнивий місяць і вільний вітер відправились у подорож.