Моєму старому другові
/ майже казка /
Werner:
- Багато століть тому я любив одну жінку
на яку ти дуже схожа...
- Ти не впізнав мене, Werner?..
Це було в часи хаосу
безліч століть тому
коли кожен жив на своїй планеті
мав свою зірку над головою
а у декого
іноді розквітали серця...
Наші планети часто наближалися
одна до одної
ти навіть міг
взяти мене за руку
і ми милувалися сонячним промінням
твого світанку
і мого надвечір'я
не помічаючи різниці в часі
бо кожна мить була однаково прекрасною...
Ти хотів подарувати мені свою квітку
але це можна було зробити
тільки разом з серцем
я не могла прийняти такий дарунок
сподівалася на маленьке сім'ячко від неї
що проросте в моїх грудях
пишною трояндою...
Але вітер розносив їх на інші планети
в інші серця...
Потім
на безліч космічних літ
він розлучив
і наші планети...
Тоді я вирвала своє серце і посадила його в землю
поливаючи кожен день
сподіваючись що воно
зрештою
теж розквітне
ти побачиш це диво з безкінечного Всесвіту
і повернешся до мене...
І сьогодні
коли ти повернувся
на цьому місці
проросла маленька трепетна квітка...
Я зірву її
і залишу на своїх грудях
може
вона замінить мені
моє серце...
Ти не впізнав мене, Werner.....
Авторський переклад іспанською
Para mi viejo amigo
/ casi un cuento /
Werner:
- Hace muchos siglos habia amado a una mujer
a la que te pareces mucho...
- ?No me reconociste, Werner?..
Fue en tiempos del caos
hace siglos incalculables
cuando cada uno vivia en su planeta
tenia su estrella sobre su cabeza
y en algunos a veces florecian corazones...
Nuestros planetas a menudo se acercaban
uno a otro
incluso habias podido
sostener mi mano
y admiramos los rayos del sol
de tu amanecer
y mi puesta del sol
sin notar la diferencia horaria
porque cada momento era igual de hermoso...
Querias darme tu flor
pero era posible hacerlo
solo junto con el corazon
no me atrevi a aceptar ese regalo
esperaba una pequena semilla de ella
que germinaria en mi pecho
en una rosa exuberante...
Pero el viento las llevo a otros planetas
en otros corazones...
y al fin
durante muchos anos espaciales
separo
nuestros planetas...
Entonces yo arranque mi corazon y lo plante en el suelo
regandolo todos los dias
esperando que
por fin
tambien floreciera
y viendo esta maravilla del Universo infinito
regresaras a mi...
Y hoy
cuando volviste
en este lugar
broto una pequena flor temblorosa...
Voy a arrancarla
y la dejare en mi pecho
puede
que ella reemplace
mi corazon...
No me reconociste, Werner.......
O.G.