Оксана Пахльовська
...І любиш цю землю зігріту
і сонце, що тихо встає.
Обличчя південного вітру
так схоже мені на твоє.
В якому, не знаю, сторіччі,
бо завжди, бо скрізь і ніде,-
південного вітру обличчя
навіки тепер молоде.
Не знаю, зустрінемось де ми
чи в пам"яті літа згорим.
Назустріч лиш вітер південний,
засмаглий під сонцем старим.
І хто він, цей вітер, і звідки?
Куди за собою він зве?
Обличчя південного вітру
то ніжне, а то грозове.
У ньому жага споконвічна,
що зводить зруйноване вщент,-
південного вітру обличчя
з ущелин забутих легенд.
Цей вітер такий старовинний,
з таких предковічних країн,-
він руки цілує руїнам,
щоб встали вони із руїн.
І я на шляху того вітру -
мов статуя древня в огні.
Він з того повернеться світу,
щоб глянути в очі мені.
Светлана Лемаева
И любишь ты тёплую землю
(вольный перевод с украинского языка)
…И любишь ты тёплую землю
И солнце, что тихо встаёт.
Лицо есть у южного ветра,
Похоже оно на твоё.
В каком-то, не знаю, столетье,
Всегда, или здесь, иль нигде,-
Лицо непокорного ветра.
Останется юным навек.
Не знаю, дождёмся ли встречи
Иль в памяти лета сгорим.
Подует в лицо южный ветер,
И мы полетим вместе с ним.
И кто этот ветер, откуда?
Куда за собою зовёт?
И это мне кажется чудом:
То нежность, то грозы несёт.
Живёт в этом ветре стремленье,
Что всё разрушает в момент,-
Покажется лишь на мгновенье
В ущелье забытых легенд.
Тот ветер такой стародавний,
Из южных загадочных стран,-
Целует развалины храма,
Чтоб встал из руин этот храм.
И я на пути того ветра -
Как статуя в жарком огне.
С того возвращается света,
В глаза заглянуть хочет мне.