Пам’яті поета
.
Ой, не знав Тарас, не думав, що таке настане,
коли його вірні друзі ворогами стануть.
Пам’ятають чи нащадки про дружбу і братство –
як, Тараса викупали москалі з кріпацтва?
То ж Брюллов, Венеціанов, Жуковський, Сошенко
торгувались з Енгельгардом довго за Шевченка.
Пан хотів великі гроші взяти за хлопчину,
мабуть знав, що той напише свою «Катерину».
Як могли, збирали кошти – самі ж небагаті –
картинами торгували «москалі прокляті».
Таки викупили «вільну» в Енгельгарда друзі,
І Шевченко став писати вірші в Петербурзі.
Чи поплутав біс поета, чи друга причина,
та заслали у фортецю в рекрути хлопчину.
Але згодом, «москоляки» власті упросили,
і Шевченка із рекрутів, врешті, відпустили.
Знову жив у Петербурзі, писав на російській,
розмовляв при тому більше він на українській.
До останньої хвилини друзі поряд були,
незлим тихим добрим словом його пом’янули.
Поховали малороса спершу на чужині,
потім, вже за заповітом, в милій Україні,
де лани широкополі і Дніпро, і кручі,
і Шевченко, мабуть, чує, як реве ревучий…