***
Не сумуй душа, не треба,
сліз достатньо у житті,
що ідуть дощем з під неба
від брудної самоти.
Це буває, коли осінь,
листопадово шумить
поки з нею сива просинь
з вітром жалібно скимить.
А тому, душа, не треба
сумувати день і ніч,
нащо ця тобі потреба
з нею бути віч на віч.
Не лякай мене журбою,
а мершій крокуй у спів,
щоб він був завжди з тобою
серед лагідних дощів.
Восени вони плакучі,
це знайомо з давних пір...
Ой, летять... Усі пекучі,
на білесенький папір.
березень 2020