Обіцяла читати книжки – принесла щось нове поетичне.
Готувалось на совість дитя – від закладок рясніло в очах.
Він вдивлявся у юне її, безневинно натхненне, обличчя.
Слухав вірша тремтливого спів, усміхався, уважно мовчав.
Як здіймала угору вона білі руки – мов крила потужні!
Наче зараз із віршем злетить – до вершин поетичних небес.
Він подумав: як гарно з віршем ця лелека малесенька кружить.
І відчув, як у звуках віршів він душею поволі воскрес.
І забула утому душа, і згадала душа про висоти.
Це дитя научитись прийшло, а саме викладало урок...
А вона надихалась ще більш від стрімкого читання-польоту.
Розкривала іще та іще безкінечність поем-сторінок...