З вершаў Сенілгі
Жыццё мінае, быццам спёка,
Бы дождж начны, на ранак - ясна...
Бы штосьці побач, ці далёка -
Было, свяціла і...
пагасла.
І ты, што нёс яго сабою,
І маеш адпусціць у далі
Хоць і пакрыты сівізною
Хвалюешся: - Што нагадалі?!
Так то і ёсць набытак долі.
Ці наяву, а ці прысніцца
Спрабуеш раптам ты паволі
На смак найбольшу таямніцу...
*
*. *. *. 20.03.2020 г.
Що далі?!
Життя минає, наче спека,
Мов дощ нічний, на ранок – ясно,...
Мов щось близьке, мов щось далеке-
Було, світило і…
погасло.
І ти, що ніс його собою,
і маєш відпустити в далі,
Хоч добре вкритий сивиною,
Не знаєш, як дитя, – Що далі?!
А це і є набуток долі,
Чи наяву, а чи присниться
Ти раптом спробуєш поволі
На смак найбільшу таємницю…
*. *. *
Сенилга.