вже зозуля рахує літа,
мати-мачуха цвіт розпускає,
а весела, як бджілка, мета
поміж хмарами в небі літає…
відгадай їй навіщо вітри
і дощу прохолодні краплини,
тихий плес та тумани жури
і натхнення її невмолиме…
може слово зернятком впаде
в благодатну землицю довіри…
чуєш джмелик тихенько гуде,
відбирає для літа клавіри…
нишкне ніч перед сходом зорі,
лишень падають роси на трави
та гуркочать пісні глухарі,
закликаючи нас до забави…
в верболозі кумедні бруньки
підфарбовують сонечком вії,
а зозуля все числить роки,
щоби завше збувалися мрії…
*****
уж кукушка считает года,
мать-и-мачеха радуют цветом,
а мечты шаловливой игра
превратилась в браваду при этом…
угадай, а зачем ей ветра
и дождя обжигающий холод…
тихий плёс и в вуали тоска,
а ещё… упоения голос…
может зёрнышком слово падёт
в благодатную почву на милость,
слышишь, шмель монотонно поёт,
подбирая для лета клавиры…
молкнет ночь пред восходом зари,
только падают росы на травы
и поют свою песнь глухари,
приглашая и нас на забавы…
тут как тут и «котят» милота,
покрывающих ивовый прутик,
а кукушка считает года,
чтобы с грёзой добраться до сути…
23.03.2020