За крок до невідгаданих думок,
де ночі, очі волошкові,
де Стожар пливе струмок,
у місячній обнові,
і легкий човен, що на двох.
І я малюю вік любові,
тих зачарованих квіток —
пелюстки калинові.
А сніг летить,
вкриває пелюстки.
І все за мить,
і оживають років кроки.
І знов Стожар тече струмок,
горить в кожнім слові,
тече струмок в рій думок,
у кожний подих, в мить любові.