РАДIСТЬ МРII Й ОТРУТА ОБМАНУ...
Не вблагав я своеi жони -
Жити в мирi i в щастi й любовi,
Нехай дужi зростають сини
I, як батько iх, будуть здоровi!
Довгий шлях iх спiткае в життi
I у кожного - рiзна дорога,
Хай щастить iм на iхнiй путi,
Хай повiрять в единого Бога!
Хто за них постоiть, хто на ноги зведе,
Де знайти iм у свiтi притулок?
Хай яскрава зоря упаде
В отой п`ятий ii перевулок!
Щось знайоме i рiдне, до болю свое
В кожнiй рисочцi iхнiх облич,
Хай життя, як струмок,
в iхнiх душах жие,
I не скиглить над хатою сич!
Що робити менi, куди дiти себе?
Жовтий лист тихо падае ниць,
Хто пливе в течii, а хто проти гребе -
Всеодно попадем до гробниць...
Я, не той вже, що був, ледь сиджу у сiдлi,
Не пiдшпорюю бiльше коня,
Менi б жити тепер у далекiм селi
I свiтанки стрiчати щодня...
Куди iду тепер, чом так ние душа,
Хто мене у цiм свiтi чекае?
Тiльки жалiсть одна,
тiльки сум у вiрша,
А нiчого вже бiльше й немае...
Хтось хотiв "розбудить" мою душу вiд сну,
Повернути iй щастя життя,
Та тривала лиш мить,
тiльки жалiсну мить
Ця спокуслива мить забуття...
Всих "яз`икiв" не знав у цiм "городi" я,
Але вiтер занiс аж сюди
I живу я тепер, як у батька свиня -
Не без хлiба i не без води...
Десь поблизу живуть самi бiльшi тузи
I не знають гiрку нашу долю,
Я давно вже поклав на чиiсь терези
Свою вдачу смиренну i бажану волю...
Скiльки часу пройшло, скiльки ще пролетить,
Хто розiрве нам нашi кайдани?
А життя - тiльки мить, тiльки горiсна мить,
Радiсть мрii й отрута обману...
(Радянський перiод).