Из Василия Головецкого
***
Не привыкну никак к чудесам карантинным,
Не привыкну никак к домашней тюрьме...
В одиночке неделю сижу беспричинно,
И душа негодует: «Бежать что ли мне?»
А весна на дворе бесшабашно-задорна
Вновь украдкою шлёт ожидаемый знак.
Я впервые весною один, как затворник,
И, похоже, не вырвусь на волю никак.
А весна на дворе с колдовскими намеками.
Как сказать ей, - как место и время назвать?...
Вот и топчется в маске под самыми окнами.
Ничего не поделать. Приходится ждать...
* * *
Василь Головецький
Все не звикну до насміху карантинного,
Все не звикну без вулиць, на самоті…
У безлюднім засланні мене причинено,
І бунтує душа: «Може, утекти?».
А знадвору – весна баламутно-кручена
Подає, наче змовниця, спраглий знак.
Нас із нею уперше в житті розлучено,
Нам не можна стрічатись тепер ніяк.
А надворі – весна у любовнім мареві,
Але як ти їй скажеш, коли і де?..
І тупцює вона в своїй масці марлевій
Попід вікнами і терпеливо жде…