Здавалось, рідненькі - вам жити, любити -
Та звістка надходить сумна…
Ця правда гірка, але нікуди діти -
Пожертву збирає війна.
Що кожного дня нам доносять з екрану -
Триває вже довше за ту,
Що пам*ять і досі нам як вітчизняну
Тримає на вічнім посту.
Та чути – одне, примиритися – важче,
У вічність відходять вони
Бо першими гинуть ті самі найкращі,
Твої, Україно, сини.
А хлопці по справжньому гинуть і досі,
Напруга ніяк не спада.
Та влада мовчить і щоденний «видосик»,
Не ліниться та виклада.
І кожного разу поміж словоблуддя
І згадки нема про борців,
Що десь на коліна становляться люди -
Стрічають загиблих бійців.
І знову даремно чекати на спокій…
На вірус ввели карантин.
Країна у масці… а поки, а поки
На східному фронті - без змін